05.10.2015
Єдиним відомим Законом, який передбачає правила транслітерації українського алфавіту в Польщі є Постанова Міністра внутрішніх справ та адміністрації від 30 травня 2005 року в справі способу транслітерації імен та прізвищ осіб, які належать до національних та етнічних меншин, записані іншими літерами ніж латинські (Офіційний Текст №102, ст. 855). Деякі польські присяжні перекладачі української мови керуються нею під час транслітерації імен та прізвищ громадян України при здійсненні присяжних перекладів. З назви даної Постанови вбачається, що вона передбачає правила транслітерації імен та прізвищ осіб, що належать до національних та етнічних меншин, записані іншими літерами, ніж латинські. Натомість визначення «національні та етнічні меншини» передбачено п. 1 ст. 2 Закону від 6 січня 2005 р. про національні та етнічні меншини і про регіональні мови (Офіційний Текст від 2005 р. № 17, ст. 141), згідно якого, під поняттям національної меншини розуміється група громадян на території Польщі, яка виконує всі наступні умови: є менш чисельною, ніж решта населення Республіки Польща; великою мірою відрізняється від інших громадян мовою, культурою чи звичаями; прагне зберегти свою мову, культуру чи звичаї; має свідомість власної історичної національної єдності та керується її вираженням та збереженням; її предки проживали на теперішній території Республіки Польща щонайменше 100 років і ототожнюють себе з народом, що утворився у власній державі. Беручи до уваги вищеописане визначення, присяжний перекладач української мови під час здійснення засвідченого перекладу та транслітерації українських імен та прізвищ, повинен керуватися даною Постановою лише щодо громадян України, котрі мають польське громадянство, оскільки вона стосується лише цих осіб. З цією метою присяжний перекладач щоразу повинен з'ясувати, чи особа, вказана у документі, відповідає цим вимогам. Оскільки дана Постанова є єдиним законодавчим актом в Польщі, що врегульовує питання транслітерації імен та прізвищ, деякі присяжні перекладачі української мови помилково ідентифікують кожного громадянина України як особу приналежну до національної меншини у Польщі, також як і тих, хто не має громадянства або перебуває у Польщі без законних на це підстав. Часто у зв´язку із відсутністю контакту з особою, вказаною у документах (особливо під час здійснення перекладів в рамах міжнародної правової допомоги або для агентств перекладів), присяжний перекладач української мови не може встановити громадянства відповідної особи. У 2008 році з телефонної розмови з працівником Міністерства юстиції мені стало відомо, що до моменту, поки цю проблему не буде вирішено, слід керуватися вищезгаданою Постановою.
Самі ж українці, котрі проживають не території Республіки Польща, неодноразово звертаються до присяжних перекладачів української мови з проханням про використання транскрипції, згідно Постанови Міністра внутрішніх справ і адміністрації від 30 травня 2005 року щодо способу транслітерації імен та прізвищ осіб, які належать до національних та етнічних меншин, записані іншими літерами ніж латинські, з використанням діакритичних знаків або їх полонізації (наприклад написання Wołodymyra як Włodzimierza). Обґрунтовують вони це проблемою поляків із вимовою імен та прізвищ, записаних відповідно до єдиного способу транслітерації, що використовується в Україні (Szewczuk записаний як Shevchuk, читається в Польщі як Shewhuk) і правильним записом після того, як почули прізвище (почуте Szewczuk записується як Szewczuk, а не Shevchuk). Окрім цього, деякі перекладачі «полонізують» імена та прізвища громадян України[1]. Такий запис вимагають декотрі посадові особи в Польщі (особливо в питаннях про встановлення польського походження або отримання польського громадянства). Тим не менш полонізація імен та прізвищ іноземців не передбачається жодним законодавчим актом.
З березня 2015 року внесено зміну до статті 14 Закону «Про професію присяжного перекладача». Вона була прийнята Законом «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 28 листопада 2014 року (Офіційний Текст 2014, ст. 1741) та викладається у такій редакції: ст. 118. «У законі від 25 листопада 2004 року про виконання обов’язків присяжного перекладача» (Офіційний Текст № 273, ст. 2702, зі змінами) у ст. 14 додається частина 2, яка викладається у редакції: «2. При здійсненні перекладу імен та прізвищ із мов, які не використовують латинський алфавіт або мають іншу систему запису, перекладач здійснює транслітерацію або транскрипцію даних імен та прізвищ на підставі документів, які визнані Республікою Польща і дають право перетинати кордон, або їх копій, а у випадку відсутності таких документів здійснювати переклад згідно з принципами правопису, який є чинним в країні, де було видано документ, що підлягає перекладу». Визначення терміну «проїзний документ» відповідно до Закону про іноземців (Офіційний Текст 2013, ст. 1650) – це документ, що визнається Республікою Польща, та який дозволяє перетинати кордон; видається іноземцеві установою іншої держави, польською установою, міжнародною організацією або суб’єктом, уповноваженим установою іншої держави чи іншою державною владою. Дані врегулювання покладають на перекладача обов’язок щоразу просити пред’явити проїзний документ. Нове врегулювання викликає багато сумнівів, однак є «великим кроком» на шляху до вирішення даної проблеми.
[1] Правила полонізації українських імен та прізвищ визначають польські ортографічні словники.
